Follow us by Email Підписатись

Translate Переклад

четвер, 18 березня 2010 р.

Чи може бути ефективним відомчий міліцейський контроль за дотриманням прав людини?

Міністр внутрішніх справ України Анатолій Могильов збирається ліквідувати Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ. Про це стало відомо вчора від Радника міністра Костянтина Стогнія.

Хоча вказане Управління, яке складається з п‘яти співробітників Центрального апарату та двадцяти семи Регіональних Помічників міністра, проіснувало трохи більше двох років, цей строк є достатнім для того, аби оцінити ефективність цієї досить унікальної бюрократичної структури.

Порушення прав людини є притаманними діяльності кожного правоохоронного органу світу. Адже діяльність кримінальної поліції (міліції) та підтримання громадської безпеки пов‘язані із високим ризиком застосування незаконного насильства та непередбачених законом у демократичному суспільстві обмежень прав та свобод людини.

Класичним рецептом зменшення ризику зазначених порушень прав людини визнано незалежний від виконавчої гілки влади громадський контроль за дотриманням прав людини, який включає насамперед національні превентивні механізми проти катувань та діяльність ефективної інституції Омбудсмана у поєднанні із дієвим прокурорським контролем за місцями несвободи та дотриманням прав утримуваних там осіб.

Зробивши перші досить незграбні кроки щодо організації системи діалогу міліції та громадянського суспільства через організацію так званих «громадських рад» при МВС України та регіональних управліннях міліції, дозволивши діяльність мобільних груп, які нехай рідко і зазвичай непрофесійно, але усе ж таки здійснювали контроль за ізоляторами тимчасового тримання, попереднє керівництво МВС швидко зрозуміло – сама міліцейська система наражається на небезпеку спонтанного розголошення фактів порушень прав людини. Тому колишній міністр Луценко вирішив під виглядом зміцнення «правозахисного компоненту в роботі МВС» створити класичну оруелівську бюрократичну структуру – таке собі «міністерство прав людини» в системі МВС. Так і з‘явилися на світ чиновники від прав людини з феєричними кафкіанськими назвами посад «Помічник міністра Відділу регіонального контролю Управління моніторингу дотримання прав людини в діяльності органів внутрішніх справ».

З появою цього дивного підрозділу скарги від громадян на порушення прав людини отримали право приймати аж три міліцейські структури: внутрішня безпека, яка підпорядковується ГУБОЗ України, інспекція по роботі з особовими складом (кадри) та власне «правозахисники в штатському». З двадцяти дев‘яти призначених Помічників міністра з прав людини – вісімнадцять - це колишні керівники міліцейських підрозділів, які на момент призначення не мали жодного досвіду захисту прав людини, а лише вірно служили міліцейському «молоху». Та чи можуть взагалі викривати порушення прав людини міліціянтами ті, хто за рахунок платників податків справно отримає зарплату та премію з рук міліцейського керівництва?

Хоча внутрішньовідомчий контроль за дотримання прав людини є очевидним нонсенсом з огляду на світову практику, проте така форма «правозахисту» виявилася дуже ефективною для освоєння сотень тисяч євро різноманітних грантів та для створення пропагандистського іміджу «системи, що змінюється».

Проте чи стало в українській міліції менше катувань, чи подолали міліцейські «правозахисники» катастрофічну практику незаконних затримань, расизму та ксенофобії рядового та начальницького складу міліції, чи запобігли поширенню корупції, чи зробили міліцію більш відкритою?

Відповідь на ці питання в ганебних показниках довіри українського народу до вітчизняної міліції.

Тому можна лише вітати намір Міністра внутрішніх справ ліквідувати дармоїдську структуру, спрямовану лише на імітацію бурхливої діяльності.

Проте чи має суспільство гаранті того, що нове керівництво МВС не збирається заразом повністю згорнути співпрацю із громадськістю, забути про позитивний досвід діяльності мобільних груп з моніторингу дотримання прав людини та інших форм громадянського контролю за міліцією?

Чи збирається, нарешті, Мінюст активніше просувати прекрасний законопроект про Національні превентивні механізми проти катувань? Чи з‘явиться в Україні незалежний від виконавчої влади, та підзвітний громадянському суспільству орган, уповноважений відвідувати місця несвободи та запобігати порушенню прав утримуваних там людей?

Усі ці питання потребують негайної відповіді. Негативний досвід відомчого міліцейського контролю за дотриманням прав людини в самій міліції має бути у майбутньому використаним для запобігання спотворення прекрасної ідеї громадського контролю за діяльністю правоохоронних органів.

Координатор ВПГ
Дмитро Гройсман

Немає коментарів:

Дописати коментар